Халле116 (Halle 116)

Місце відповідальності та пам’яті.

Людина звикає до всього — але не питайте нас, як саме». ~ Віктор Е. Франкл.

Дахау, Аушвіц, Бухенвальд – із цими назвами щемливий біль пронизує серце та душу будь-якої людини. Перед очима одразу постають образи виснажених голодом та важкою роботою людей, груди тіл закатованих в’язнів, бараки та крематорії. Окрім великих концентраційних таборів, як в Німеччині, так і на окупованих територіях, існували численні табори-філії. Концентраційний табір «Дахау» мав понад 140 таких філій. До цієї системи належала й будівля, відома сьогодні під назвою «Халле 116».

Будівлю спорудили у 1937 році як частину казарми повітряної розвідки саме як ангар для машин та техніки. У травні 1944 року нацисти переобладнали приміщення під табір-філію концтабору Дахау: тут облаштували комендатуру, лазарет і житло для охорони. Будівлю відгородили від решти казарм колючим дротом, а всередині простір розділили на кілька блоків.

Після провалу «блискавичної війни» проти Радянського Союзу у 1942 році війна почала затягуватися, водночас в оборонній промисловості відчувалася нестача робочої сили. Тому нацисти дедалі ширше залучали до роботи на підприємствах примусових робітників. Логістичну проблему щоденного перевезення в’язнів до віддалених промислових об’єктів вирішили створенням мережі філій концтаборів.

Промислові підприємства Аугсбурга відігравали важливу роль у виробництві озброєння для Вермахту. Тут виготовляли тканини для уніформи, марлю, намети, наплічники, інструменти та деталі для різного військового спорядження. Однак до головних постачальників нацистського Вермахту належали компанії МАН (MAN) і Мессершмітт (Messerschmitt AG). У період між 1942 і 1944 роками понад половину німецьких винищувачів виробляли саме на заводах Мессершмітт в Аугсбурзі. Перший й найбільший табір-філію для примусових робітників створили 1943 року в районі Гаунштеттен (Haunstetten), де в’язні працювали переважно на виробництві компанії Мессершмітт. У квітні 1944 року під час американського бомбардування цей табір було майже повністю зруйновано, багато в’язнів загинуло.

У травні 1944 року вцілілих в’язнів із зруйнованого табору в Гаунштеттені перевели до гаражного приміщення на території казарми повітряної розвідки в Пферзее (Pfersee), яке сьогодні відоме під назвою «Халле 116». Оскільки новий табір розташовувався за сім кілометрів від заводу Мессершмітт у Гаунштеттені, в’язні щодня долали цю відстань або пішки через усе місто, або місцевою залізницею. Багато містян бачили, як день у день через Аугсбург проходили колони виснажених, змучених людей.

Табір у Пферзее, тобто «Халле 116», був чоловічим табором. З травня 1944 до квітня 1945 року через табір пройшло до чотирьох тисяч осіб, тобто примусових робітників; одночасно тут утримувалося приблизно дві тисячі в’язнів. Умови життя й праці були надзвичайно важкі: робочі зміни тривали 10-12 годин, мізерне харчування, повністю занедбані санітарні умови. Приміщення поділили на вісім блоків та встановили багатоярусні ліжка, щоб розмістити якомога більше людей. На дві тисячі осіб припадали лише одна вбиральня та один душ. Хвороби не забарилися: навесні 1945 року в таборі спалахнула епідемія тифу. Хворих не лікували, їх просто ізолювали в окремій частині приміщення. Важко хворих або вже зовсім знесилених відправляли до Дахау – туди, де був крематорій.

Точну кількість загиблих встановити неможливо. Достеменно відомо лише про 74 смерті, які у 1945 році були зареєстровані міським відділом реєстрації Аугсбурга. Ймовірно, з урахуванням тих, хто помер у дорозі або в інших таборах,  кількість загиблих в’язнів була значно більшою.

Імена всіх чотирьох тисяч в’язнів цього табору сьогодні можна побачити на стендах меморіалу. Бранці походили з двадцяти країн, переважно з Польщі, Радянського Союзу (головно з України), Франції, Югославії та Італії.

Із наближенням союзників, нацисти почали евакуацію табору 21 квітня 1945 року. Майже тисячу в’язнів погнали пішки на південний захід у напрямку Кауферінга, що приблизно за 30 кілометрів від Аугсбурга. Тих, хто вже не міг рухатися самостійно, відправили до головного табору в Дахау. За кілька днів цей «марш смерті», під час якого загинуло 26 в’язнів, зупинила американська армія. Місто Аугсбург капітулювало 28 квітня.

Після закінчення війни 8 травня 1945 року американські війська й далі користувалися цією будівлею. До речі, сучасна назва «Халле 116» походить саме від американців, які просто пронумерували всі свої будівлі. У різні роки тут розміщувалися гараж, ремонтна майстерня та бібліотека. Зовні, на бічній стіні будівлі, навіть працював заклад швидкого харчування, де можна було скуштувати справжні американські бургери.

 

Після розпаду Радянського Союзу, завершення Холодної війни та возз’єднання Німеччини у 1990 році США вирішили вивести свої війська. Американські підрозділи остаточно залишили Аугсбург у 1998 році. Після від’їзду солдатів із казарми Шерідан у Пферзее більшість будівель колишнього казарменого комплексу було знесено. Однак за ініціативи місцевих мешканців міська рада Аугсбурга придбала цю будівлю, щоб створити тут місце пам’яті та навчання. З 2020 року вона належить місту й нині в ній діє виставка, присвячена темним сторінкам історії Аугсбурга.

---

Das Projekt „Meine Stadt – Meine Geschichte“ beschäftigt sich mit der Ausarbeitung und Digitalisierung der migrantisch geprägten Stadtführungen und ist Teil von DIWA 4.0. Das EU-geförderte Projekt DIWA 4.0 unter der Leitung des Büros für gesellschaftliche Integration der Stadt Augsburg setzt sich aktiv für die gleichberechtigte Teilhabe Neuzugewanderter und ein respektvolles Miteinander ein. Mehr Informationen: augsburg.de/diwa