РОДИННИЙ ПОРТРЕТ ФІДЕЛІСА БУТЧА В МУЗЕЇ МАКСИМІЛІАНА (Familienporträt Fidelis Butsch im Maximilianmuseum)

Історія однієї подорожі на південь України

Перед нами сімейний портрет аугсбурзького антиквара Фіделіса Бутча (1805–1879).

Ми бачимо молоду і вже заможну родину, яка могла дозволити собі замовити портрет від аугсбурзького художника у 1837 році. У той час самотужки без батьківської підтримки було нелегко розжи́тися. Фіделіс Бутч зробив це власноруч. Після оселення в Аугсбургу 1935 року він працював в антикварній крамниці, згодом очолив її та з 1839-го перетворив на одне з найважливіших антикварних книжкових підприємств у Німеччині.

У Фіделіса Бутча була цікава сімейна історія. У 1817 році, коли йому було дванадцять, батько й мати залишили його і разом із чотирма іншими дітьми емігрували до поселення Катариненталь у південній російській губернії – Херсонській (нині Україна). Це були так звані російські німці – завербовані колоністи, яких «ангажували» обробляти та заселяти певні райони Російської імперії.

Річ у тім, що за часів правління імператриці Катерини II (1729–1796) для цілеспрямованого окультурення малозаселених територій півдня запрошувалися іноземні колоністи. Відтоді багато німців емігрували до Росії та оселилися в Саратові, на Поволжі та в Причорномор’ї. З цією метою було засновано багато іноземних колоній. Колоністам пропонували численні права та вигоди: ​​безкоштовні ділянки землі, вільні від податків роки, внутрішнє самоврядування, звільнення від військової служби, право на свободу віросповідання тощо. Таке переселення виглядало досить привабливим для німців із невеличких селищ, що тоді потерпа́ли від перенаселення, економічної депривації та наслідків Семирічної війни.

Серед цих колоністів була і родина Бутчів. Вони переїхали до новозаснованого поселення Катариненталь, сьогодні – Катеринівка Миколаївської області України.

Лише в 1871 році, після більш ніж 50 років розлуки, Фіделіс Бутч відвідав своїх родичів в Катариненталі. Завдяки його дружині, Альбертині Бутч, ми маємо цінний опис цієї подорожі на південь України. Вона задокументувала всі події у своїх «Спогадах з подорожі західними кордонами Сходу». Мандрівка спочатку пролягала до Відня, потім через Угорщину, Сербію та Румунію до Тулчі, звідти кораблем до Одеси та Миколаєва.

У той час на південноукраїнських землях, які тоді належали Російськії імперії, панували мультикультуралізм та багатоконфесійність, етнічне та мовне розмаїття.

Альбертина Бутч описувала тодішнє місто Одесу як мультикультурний торговельний мегаполіс, де вона побачила, з-поміж іншого, католицьку та грецьку церкви, а також пам’ятник графу Воронцову.

Місто Миколаїв вона описує так:

«Миколаїв – це головний складальний пункт для зерна та всіх інших продуктів. Це одне з найважливіших міст Херсонської губернії, має близько 50 тисяч мешканців і є осідком грецького єпископа. Однак, як і багато іншого в Одесі, тут усе має якийсь примітивний, дещо американський характер…»

Вона також розповідає про суп із квашеною капустою – борзець (ймовірно, борщ) та пряні кримські вина, про самовар, смачний житній хліб, білу випічку, солодке масло, місцеві шнапси та бренді.

Портрет родини Бутчів сьогодні зберігається у Музеї Максиміліана, оскільки єдиний син родини, Альберт Фіделіс Бутч (1839–1917), ставши філологом та пристрасним колекціонером мистецтва, продав свою цінну колекцію порцеляни місту Аугсбургу. З 1909 року ця колекція Бутчів є важливим надбанням та окрасою Музею Максиміліана.

 

 

 

---

Das Projekt „Meine Stadt – Meine Geschichte“ beschäftigt sich mit der Ausarbeitung und Digitalisierung der migrantisch geprägten Stadtführungen und ist Teil von DIWA 4.0. Das EU-geförderte Projekt DIWA 4.0 unter der Leitung des Büros für gesellschaftliche Integration der Stadt Augsburg setzt sich aktiv für die gleichberechtigte Teilhabe Neuzugewanderter und ein respektvolles Miteinander ein. Mehr Informationen: augsburg.de/diwa