Інститут Буковини

Від Чернівців до Аугсбурга. Пам’ять і дослідження.

Інститут Буковини в Аугсбурзі? Так! Справді, від старовинного німецького міста тягнеться слід аж до чарівного українського краю – Буковини, що лежить приблизно за 1100 кілометрів звідси. На перший погляд, Аугсбург і Чернівці, центральне місто Північної Буковини, здаються далекими й несхожими. Однак історія й культура промовисто свідчать про численні зв’язки.

Буковину вважають особливим регіоном Європи. Упродовж століть тут поруч жили українці, німці, євреї, румуни, молдавани та представники інших народів. Ця різноманітність принесла краю такі промовисті назви, як «Європа в мініатюрі», «східна Швейцарія» або «маленький Відень». Сліди цього багатого спадку й сьогодні помітні в архітектурі та культурі краю.

У наші дні Буковина поділена між двома державами: Північна Буковина належить Україні, із центром у Чернівцях, а Південна Буковина входить до складу Румунії з адміністративним центром у місті Сучава.

З давніх часів на цій землі жили слов’янські племена. За доби Русі цей край входив до складу великої держави, хоча назва «Буковина» тоді ще не вживалася. Уперше вона з’являється в документах наприкінці XIV століття й пов’язана з буком, поширеним у цьому регіоні деревом.

Після занепаду Русі цей край спершу належав Молдавському князівству, а згодом Османській імперії. Від 1775 року Буковина перебувала під владою Австрії й до 1918 року тісно була пов’язана з німецькомовним світом.

Імператор Йосиф ІІ (1765–1790) запропонував переселенцям до Буковини вигідні умови: звільнення від податків, військової служби та надання земельних ділянок, а також свободу віросповідання, що особливо приваблювало єврейське населення. Багато ремісників та селян із Німеччині скористалися цією можливістю. Габсбурзька монархія розвивала інфраструктуру: 1866 року відкрили залізничну колію, що сполучила Львів, Чернівці та Відень. Населення Чернівців швидко зростало, так, між 1774 і 1910 роками воно збільшилося вдесятеро, хоча сам регіон залишався переважно сільським і бідним.

Буковина була багатокультурним регіоном Габсбурзької монархії. Знання німецької мови відкривало шлях до кар’єри; газети виходили шістьма мовами (українською, німецькою, румунською, польською, їдишем і івритом). У 1875 році в Чернівцях було засновано університет імені Франца-Йосифа, де, поряд із німецькою мовою викладання, діяла кафедра української мови. Громадські товариства, преса й освітні установи сприяли розвитку української ідентичності.

Після Першої світової війни Австро-Угорська імперія розпалася, Буковина відійшла до Румунії. Із посиленням націоналізму та антисемітизму для українців та євреїв настали складні часи.

Під час Другої світової війни доля Буковини стала ще трагічнішою. Радянський Союз у 1940 році анексував північну частину регіону, тисячі євреїв було депортовано. Після відновлення румунської влади в 1941 році переслідування тривали та цього разу вони торкнулися і українців.

Нацистська Німеччина розпочала політику переселення під гаслом «Назад до Райху» («Heim ins Reich»). Близько 96 тисяч людей німецького походження з Буковини переселили до Німецького Райху. Спочатку їх розміщували в таборах і поділяли за категоріями – реальність, далека від обіцянок нацистської пропаганди.

Після Другої світової війни більшість німців, які під час війни залишили Буковину, вже не повернулися туди. Багато євреїв, яким вдалося вижити, емігрували до Ізраїлю. Паризький мирний договір 1947 року закріпив поділ регіону між Радянською Україною та Румунією.

Багато буковинських німців знайшли нову батьківщину в Баварії. Адміністративний округ Швабія взяв на себе опіку над буковинськими німцями. Так 1988 року в Аугсбурзі було засновано Інститут Буковини, який присвятив свою діяльність збереженню та дослідженню історичної й культурної спадщини регіону. Від 2003 року він входить до складу Аугсбурзького університету й нині очолюється професоркою Яною Остеркамп.

Цей приклад показує: Аугсбург – це місце, де пам’ять про Буковину залишається живою, і водночас це місто, що є мостом між минулим, сучасністю та майбутнім.